Тема 4. СУБ'ЄКТИ ПОЛІТИКИ 4.1. ПОЛІТИЧНА СУБ'ЄКТНІСТЬ. КЛАСИФІКАЦІЯ СУБ'ЄКТІВ ПОЛІТИКИ Аналізуючи політичну сферу суспільства, дуже важливо визначитися з поняттям суб'єкти політики, під якими розуміють носіїв предметно-практичної діяльності і пізнання у політичній сфері. Суб'єктом політики може бути особистість, організація або суспільна група, яка здатна творити політику й ініціювати суттєві зміни у політичних відносинах. Здатність творити політику характеризують терміном політична суб'єктність, яка залежить від об'єктивних можливостей діяти (обмежених структурою політичних сил та рівнем розвитку суб'єкта) і суб'єктивних можливостей (мотивації, знань, умінь, послідовності дій). Суб'єкти політики можна класифікувати за такими ознаками: 1. Інтересом, який вони прагнуть реалізувати через політичну Владу: • громадянське суспільство загалом; • соціальні, етнічні та конфесійні групи; • окремі особистості. 2. Соціально-становою приналежністю: • стани (робітничий, селянський тощо); • політичні лідери (еліта) станів. 3. Соціально-професійною приналежністю: • громадяни, які мають політичні права і професійно не займаються політикою; • громадяни, які тимчасово професійно займаються політичною діяльністю внаслідок обрання до представницьких, виконавчих або судових органів влади; • громадяни, які професійно займаються політичною діяльністю (теоретичною чи практичною); • громадяни, які працюють у державно-адміністративному апараті, що репрезентує державу. 4. Належністю до організованих етно-конфесійних груп: • етно-політичні об'єднання і рухи (домінуючих етносів чи нацменшин); • конфесійно-політичні об'єднання і рухи. 5. Ступенем та мірою організованості: • державні організації та інституції; • політичні партії; • громадсько-політичні організації, об'єднання, рухи; • політичні блоки, фракції, угруповання тощо. Велика суспільна група стає суб'єктом політики за умов: 1) міцних внутрішніх зв'язків і єдності; 2) усвідомлення нею власного становища і спільних інтересів, а відтак відчуття самобутності, співдружності, ідентифікації з групою, внутрішньої солідарності та ін.; 3) організації, тобто координації керівними центрами поведінки дій окремих територіальних, галузевих угруповань, течій, вікових, статевих, професійних та інших категорій. Марксистська доктрина розглядала суспільне значення діяльності і сфери впливу індивідів і організації як результат віддзеркалення певного рівня самосвідомості й організованості великих суспільних груп, їх інтеграції, зв'язків конкретних людей і колективів з великою суспільною групою, а також співвідношення сил між різними групами (станами, верствами, національностями і т.д.). В інших концепціях, як правило, домінує погляд, який базується на особистості. Остання вважається реальним суб'єктом політики, а колективні форми діяльності і впливу розглядаються як сума або сумарний вектор індивідуальних дій. У формально-інституціональних концепціях вирішальну роль надають політичним організаціям та інститутам (державним органам, партіям, об'єднанням, елітам, керівним групам). Свідомість суспільних груп тут розглядається як результат діяльності організацій та їх керівників, а маси - як об'єкт управління соціальними інститутами. Отже, на цій основі можна зробити висновки про нерівнозначність різних суб'єктів політики. Зрештою, це зрозуміло. Надто нерівнозначними за функціями, роллю та формами участі у політичній діяльності є держави, народи, стани, партії, рухи, профспілки, політичні лідери та рядові громадяни. Крім того, потрібно враховувати ролі суб'єктів різного рівня організаційної ієрархії (соціальних інститутів, великих та малих груп, індивідів), різний рівень політичної суб'єктності або впливовості сил, які діють на одному і тому самому рівні. Загальновідомо, що є провідні й відомі суспільні групи, більш і менш впливові стани, рухи, партії, лідери тощо. 4.2. СУСПІЛЬНІ СУПЕРЕЧНОСТІ І УЗГОДЖЕННЯ ІНТЕРЕСІВ. КОНФЛІКТ І КОНСЕНСУС СУСПІЛЬНІ СУПЕРЕЧНОСТІ Зміст ...